Всеволод Розумовський, для «Резонансу»
Член Ради суддів України, кандидат на посаду члена Вищої ради правосуддя та судді Верховного Суду. Все це про суддю Житомирського апеляційного адміністративного суду Богдана Моніча. Черговий «фаворит» Реанімаційного пакету реформ, який неодноразово отримував схвальні відгуки члена Громадської ради доброчесності Романа Маселко, набрав необхідну кількість балів для продовження участі у конкурсі на посаду судді ВС та досить впевнено крокує вперед.
Водночас, у суддівських кулуарах говорять, що Богдан Моніч один із тих небагатьох суддів, який відкрито зазначає, що посаду в ВС йому ледве не гарантовано.
Погодьтесь, така самовпевненість виглядає дещо підозрілою. У зв’язку з чим, ми вирішили більш детально проаналізувати відомості про цього кандидата.
Декларація кандидата на посаду «куди візьмуть»
Богдан Моніч з 2001 року по 2006 рік працював слідчим в прокуратурі м. Житомира. 19.08.2006 р. по 09.04.2012 р. - суддя Черняхівського районного суду Житомирської області, де був і заступником голови суду.
З 2012 року обраний суддею Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Прикметно, що цей «кар’єрний зріст» відбувся в ті часи, коли ВККС Ігоря Самсіна нікого просто так не на підвищення не переводила. Сам факт, що разом із прізвищем Богдана Моніча у відповідній постанові Верховної Ради стоїть прізвище Артура Ємельянова, тільки підтверджує вказане припущення.
Дружина судді Моніч Лариса Володимирівна працює прокурором відділу забезпечення представництва у судах управління представництва інтересів громадян або держави в суді прокуратури Житомирської області.
У загальному доступі є декларації Богдана Моніча за 2013 - 2016 роки. Як і у більшості інших суддів – декларації за попередні періоди відсутні.
Загальний сукупний дохід родини судді Житомирського апеляційного адміністративного суду Моніча Богдана за період з 2013 року по 2016 рік суддя становить 1 631 991,00 грн. (або близько 97 тис. доларів, в еквіваленті по курсу на дату отримання коштів).
В 2015 році родина Монічів декларує наявність у них готівкових коштів в розмірі 20 681,00 доларів та 66 732,00 грн.
В 2016 році зазначено наявність готівкових коштів в розмірі 15 859,00 доларів, 92 199 грн. та 614 євро.
З 2005 року у власності родини є будинок на 334 кв. м. за 13 км. від міста Житомир, в тихому селищі Пряжів. Прикметно, що 334 кв. м. було придбано за 95 тис. грн. (або близько 19 тис. доларів).
Нам важко вказати чи відповідає дійсності зазначена ціна (56 доларів за 1 км. м. житлової площі), оскільки відсутня інформацію про стан будинку, якість ремонту та середні ціни в Житомирському районі. Однак, 2005 рік був початком зростання цін на нерухомість, і середня вартість 1 кв. м. в місті Житомир коштувала від 300-550 доларів за 1 кв. м.
Крім того, згаданий будинок було придбано тоді, коли Богдан Моніч працював в прокуратурі Житомирського району на посаді слідчого. Чи могла родина слідчого районної прокуратури дозволити придбати будинок, навіть за 19 тис. доларів, через 4 роки роботи чоловіка в правоохоронних органах, мабуть питання риторичне.
Є у власності родини судді Моніча і квартира площею 50 кв., яка в 2005 році була придбана за ціною 9 745, 00 грн. (або 1,9 тис. доларів). Ціна придбання дійсно вражає, адже, як ми вже зазначали середня ціна 1 кв.м. в м. Житомир в 2005 році був на рівні 300-550 доларів. Фактично, найнижча ціна за придбану квартиру мала б становити не менше 15 тис. доларів. Однак, старшому слідчому відділу прокуратури Житомирської області знайти квартиру майже в 8 разів дешевше від найнижчої вартості на ринку виявилось не складно.
За які саме кошти в 2005 році було придбано будинок в передмісті Житомира та квартиру в самому місті? Чи відповідала вартість придбання ринковим цінам, адже ми пам’ятаємо, що з 2005 року розпочалось зростання цін на нерухомість. І чи дійсно могла родина судді придбати в 2009 році земельні ділянки площею 0,15 га. (с. Пряжів, Житомирського району) та 0,2197 га. (с. Вишпіль, Черняхівського району, Житомирської області), в 2013 році 0,12 га. (біля с. Дениши та с. Катриновка Житомирського району)?
І взагалі, чи не тому було придбано земельну ділянку в с. Вишпіль Черняхівського району, площею 0,2197 га. лише за 4 438 грн., що Богдан Моніч з 2006 року по 2012 рік працював заступником Голови Черняхівського районного суду Житомирської області? Чи не було там конфлікту інтересів, зокрема, чи не розглядав він земельних питань, що пов’язані із с. Вишпіль?
Сподіваємось, що Національне антикорупційне бюро та Національне агентство з питань запобігання корупції матимуть бажання та можливість дослідити такі питання.
Додатково сподіваємось, що НАЗК та НАБУ з’ясує можливість придбання сім’єю Моніч в 2010 році автомобіля Chery QQ за 53 400,00 грн. (або близько 6,6 тис. доларів), та в 2012 році автомобіля Ssang Yong Korando за 211 900, 00 грн. (або близько 25 тис. доларів).
Разом з тим, чи зможе бути Богдан Моніч незалежним в своїй діяльності, якщо у нього наявні темні плями в деклараціях? Чи не буде він залежний на посаді судді ВС чи члена ВРП від правоохоронних органів, якщо перевірка НАБУ та НАЗК підтвердить факт відсутності можливості придбання нерухомості за заробітну плану державного службовця?
А можливо влада і шукає саме таких, які будуть знаходиться на гачку?
Аморфний заступник Голови Ради суддів України
Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення самостійності судів і незалежності суддів.
На офіційній сторінці Ради суддів України розміщені дуже гарні тези, що одним із основних пріоритетів діяльності РСУ визначає розроблення та організацію виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів та розгляд питання правового й соціального захисту суддів та їхніх сімей.
В квітні 2014 року, на 12 позачерговому з’їзді суддів України, делегати з’їзду вперше довіряють Богдану Монічу представляти та захищати їх інтереси в Раді суддів України. При цьому, з 2014 року по 2015 рік він був відповідальний за бюджетне планування, фінансове та матеріально-технічне забезпечення, й очолював відповідний Комітет РСУ.
Але, який результат діяльності Богдана Моніча на цій посаді? Що безпосередньо він зробив для того, щоб судді відчули поліпшення фінансового забезпечення? Чи покращилось матеріально-технічне забезпечення діяльності судів, чи вони так і продовжили бути залежними від примх Державної судової адміністрації України? Відповіді на поставлені питання відомі всім.
До суддів завжди багато претензій. Є серед них недоброчесні, а є і ті, чиї інтереси варто захищати.
Та чи належно реагували члени РСУ в 2014-2015 роках на захоплення приміщень судів? Чи зустрічались із Генеральним прокурором України щодо таких ганебних випадків, та чи контролювали хід розслідування?
Всі бачили лише піар від очільника РСУ та окремих членів цього органу. Про аморфність та безпорадність членів Ради суддів в юридичній спільноті в 2014-2015 роках не говорили лише ліниві.
Можливо судді нижчих ланок забули про намагання членів Ради суддів України складу 2014-2015 років домовитись із радикальними групами (на кшталт Автомайдану), про тотальну заміну суддів першої інстанцій та часткову апеляційної інстанції, за умови гарантування залишення на посадах суддів Верховного Суду України. Однак, про це варто згадати.
Кризові явища у судовій системі завжди посилювалась тим, що судді обирали до власних представницьких органів тих, хто взагалі не приділяє будь-якої уваги вирішенню проблем судової влади.
І на 13 черговому з’їзді суддів ситуація повторюється, і до Ради суддів в черговий раз обирають таких собі «пристосуванців» - осіб, які переслідують лише власні амбіційні цілі. Одними із таких стають Богдан Моніч та Валентина Симоненко, Голова РСУ.
І якщо в 2015 році серед представників суддівського корпусу ще були сумніви, то за нашою інформацією, на сьогодні в суддівських рядах назріла цілковита недовіра до Голови Ради суддів України та її оточення. Судді безліч разів звертались до Голови Ради суддів України та її заступника із заявами про здійснення тиску на них правоохоронними органами та про необхідність забезпечення гарантій суддівської незалежності. Натомість, жодних активних дій щодо їх захисту від Голови та її заступника РСУ судова система так і не дочекалась.
Навпаки, всі побачили, як Голова РСУ та її оточення, першим ділом маніпулятивним шляхом «вивели» із кваліфікаційного оцінювання суддів Верховного Суду України.
І сьогодні слова Богдана Моніча про те, що судова професія втратила престижність – звучать нібито актуально. Він вірно зазначає, що тиск на суд величезний. Тиснуть політики, правоохоронні органи, громадські активісти, засоби масової інформації, а пікетування суду чи окремого судді переважає право.
Проте, за 3 роки перебування спочатку на посаді члена Ради суддів України, а потім на посаді заступника Голови Ради суддів України, ніхто так і не побачив в його діях справжнього захисника інтересів доброчесних судів першої та апеляційної інстанцій.
Повторювання штампованих фраз політиків про «шалено занепокоєні» та «відкрито засуджуємо» - жодних ефектів не дало. Судді так і не побачили дієвих зустрічей із керівниками держави та громадськими активістами.
Як бачимо, керівництво Ради суддів України виявилось безініціативним та боязким, намагаючись усіляко уникати будь-яких гострих кутів, надаючи перевагу «плисти за течією».
І ось, в мережі Faсebook активіст Роман Маселко, а нині діючий член ГРД почав розхвалювати Богдана Моніча, можливо за таку аморфну позицію, та вказувати, що повністю йому довіряє.
Позитивний відгук від активіста Романа Маселка Богдан Моніч отримує і за те, що останній категорично виступав проти того, коли РСУ спробувала винести нейтральні рішення щодо судді Апеляційного суду Черкаської області Бондаренка. Саме Богдан Моніч наполягав, що такі проблеми потрібно озвучувати й приймати тверді рішення, а не ухилятися від них. Тож, за відстоювання інтересів РПР на засіданні РСУ, Моніч Богдан відтепер знаходиться під їх опікою. І переконані, що тепер йому гарантований позитивний відгук від Громадської ради доброчесності.
У контексті вказаного, цинічним виглядає запитання у власному дописі на ФБ від пана Богдана: «Чи зможуть новообрані члени Вищої ради правосуддя протистояти викликам?».
Ось така людина прагне в судді ВС та члени ВРП. Проте не виключено, що для можновладців і в Верховному Суді, і у Вищій раді правосуддя саме такі судді і потрібні, оскільки безініціативність та боягузтво – запорука прийняття потрібних рішень.
Завдяки судовій реформі Вища рада правосуддя отримує неймовірні повноваження, яких до цього часу не було у жодного органу в судової системи.
І як вірно зазначено самим Богданом Монічем «Від того, кого ми оберемо до складу Вищої ради правосуддя, багато в чому залежить не тільки подальша доля судової гілки влади, а і нашої Держави».
Чи вчить суддів досвід власних помилок та чи делегують вони Богдана Моніча до Вищої ради правосуддя, з тим, щоб він і в цьому органі відстоював інтереси представників Реанімаційного пакету реформ, скоро дізнаємось.
Однак, якщо навіть не у Вищій раді правосуддя, то як бачимо у Верховному Суді Богдан Моніч напевно матиме можливість своєю подальшою лояльністю віддячити Громадській раді доброчесності за підтримку власної кандидатури.
Коментар кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя судді Богдана Моніча:
Фото: Ukrainian Bar Association
Я звернувся до "Резонансу" з проханням надати мені право на відповідь у формі статті, яка мала б таку саму вагу, як і первинна публікація. Мені було запропоновано: "Відповісти на відкриті запитання (підкреслим, саме запитання)". Це не у повній мірі відповідало моїм очікуванням, але і на тому дякую.
Загалом не буду коментувати оціночних суджень автора. Зрештою це його відповідальність.
Пошукаю речення зі знаком питання і спробую на них відповісти.
Чи могла родина слідчого районної прокуратури дозволити придбати будинок, навіть за 19 тис. доларів, через 4 роки роботи чоловіка в правоохоронних органах, мабуть питання риторичне. За які саме кошти в 2005 році було придбано будинок в передмісті Житомира та квартиру в самому місті? Чи відповідала вартість придбання ринковим цінам, адже ми пам’ятаємо, що з 2005 року розпочалось зростання цін на нерухомість. І чи дійсно могла родина судді придбати в 2009 році земельні ділянки площею 0,15 га. (с. Пряжів, Житомирського району) та 0,2197 га. (с. Вишпіль, Черняхівського району, Житомирської області), в 2013 році 0,12 га. (біля с. Дениши та с. Катриновка Житомирського району)? І взагалі, чи не тому було придбано земельну ділянку в с. Вишпіль Черняхівського району, площею 0,2197 га. лише за 4 438 грн., що Богдан Моніч з 2006 року по 2012 рік працював заступником Голови Черняхівського районного суду Житомирської області? Чи не було там конфлікту інтересів, зокрема, чи не розглядав він земельних питань, що пов’язані із с. Вишпіль?
Питання не риторичне. Даний будинок був придбаний батьками дружини, вони досі у ньому проживають. Це відбулося задовго до нашого з нею знайомства і одруження. У 2005 році він був їй подарований. Дарування було обрано як альтернативний спосіб заповіту. У декларації вказана інвентарна вартість будинку. Жодних коштів на його придбання витрачено не було. Родини слідчого прокуратури на той час не існувало, ми одружилися у 2006 році. Земельна ділянка 0,15 га. це земельна ділянка біля самого будинку, оформлення її відбулося у 2009 році безоплатно.
Щодо квартири: у свій час мої батьки змогли придбати квартиру для сестри і вона жила окремо від нас. У 2005 році батьками було порушено питання, що і я маю мати окреме житло. Коштів на придбання квартири не було (ціни дійсно стрибнули в рази), а тому був взятий кредит у банку і упродовж приблизно 5-ти років, мій покійний батько його сплачував. У договорі та у декларації вказано інвентарну вартість БТІ. Реальна вартість склала понад 100 тис. грн. і вона зафіксована у розписці та банківських документах (вони збереглися). На умові продажу за інвентарною вартістю наполягали продавці і ми були змушені погодитись. Тоді існувала саме така практика укладення правочинів.
Загалом всі дії по реєстрації майна на нас як реальних власників свідчать про те, що ми ніколи його не ховали. За час роботи не отримували службового житла.
Земельні ділянки у Вишполі та Житомирському районі виділені на підставі рішень відповідних рад. Коштів на їх придбання не витрачалось. Вартість однієї з земельних ділянок зазначена у декларації, оскільки у 2015 році, під час заповнення Е-декларації мені стало цікаво, яка її вартість згідно нормативної грошової оцінки. Саме стільки вона і коштує згідно нормативної грошової оцінки станом на 2015 рік.
Зарплату отримуємо у гривнях, але для зручності автора і читача спробую переводити кошти у доларовий еквівалент.
Перед нашим весіллям батьки дружини допомогли грошима, щоб замість автомобіля ЗАЗ "Славута" (вартість близько 15 тис. грн. або 3 тис дол.) придбати 11-річну іномарку – Мерседес С180 (вартість близько 60 тис. грн. або 12 тис. доларів).
Після продажу цього автомобіля (рік вже не згадаю) близько року взагалі не мали транспорту, а у 2010 році придбали Chery QQ 2008 року випуску за 53 400,00 грн. (6500 доларів). Уважний читач зрозуміє, що ці витрати наша родина могла собі дозволити.
У 2012 році заробітні плати суддів дійсно зросли (десь до 12 тис. грн. на місяць), а тому вирішили придбати в кредит автомобіль Ssang Yong Korando за 211 900, 00 грн. (або близько 25 тис. доларів). Маючи досвід погашення кредиту за квартиру, вирішили оформити кредит і не витрачати на це заощадження. Подальші події зі стрибками курсу (з 8-ми до 30-ти) підтвердили правильність вибору.
Чи зможе бути Богдан Моніч незалежним в своїй діяльності, якщо у нього наявні темні плями в деклараціях? Чи не буде він залежний на посаді судді ВС чи члена ВРП від правоохоронних органів, якщо перевірка НАБУ та НАЗК підтвердить факт відсутності можливості придбання нерухомості за заробітну плану державного службовця? А можливо влада і шукає саме таких, які будуть знаходиться на гачку?
Свою першу електронну декларацію я погодився подати у присутності журналістів "Першого національного" телеканалу. Думаю це яскравий приклад відсутності темних плям у деклараціях. Загалом я пройшов уже три перевірки декларацій: на виконання ЗУ "Про очищення влади", як кандидат на посаду судді ВС, як кандидат на посаду члена ВРП.
Саме тому я незалежний, не буду залежний і не є на гачку.
Але, який результат діяльності Богдана Моніча на цій посаді? Що безпосередньо він зробив для того, щоб судді відчули поліпшення фінансового забезпечення? Чи покращилось матеріально-технічне забезпечення діяльності судів, чи вони так і продовжили бути залежними від примх Державної судової адміністрації України? Відповіді на поставлені питання відомі всім.
Та чи належно реагували члени РСУ в 2014-2015 роках на захоплення приміщень судів? Чи зустрічались із Генеральним прокурором України щодо таких ганебних випадків, та чи контролювали хід розслідування?
Мені відомо про свій результат діяльності. Але варто розуміти, що РСУ це колегіальний орган, саме тому я не маю права і не буду обговорювати свою особисту діяльність і діяльність конкретних колег. Я повністю розділяю усі критичні зауваження до нашої роботи, однак не можу погодитися виключно з негативною її оцінкою. Здобутків набагато більше. Це предмет окремої дискусії, вести яку в межах короткого коментаря – невдячна справа. Скажу лише одне: після подій у 2014 році, коли біля Кловського палацу делегатів З'їзду водили коридором ганьби, бажаючих бути членом РСУ було небагато.
Наступний З'їзд показав, що престижність роботи в РСУ набрала ваги. Багато в чому завдяки діяльності РСУ відбулося розуміння тих повноважень, які має отримати судова влада.
Непоступливість і принциповість РСУ у багатьох питаннях призвела до того, що частина цих повноважень передані до ВРП (публічні звернення, щорічне послання, участь у процедурах формування бюджету, обов'язкові висновки щодо законопроектів тощо). Чи треба робити з цього трагедію? Вважаю, що ні, оскільки ми добивалися, щоб такі повноваження були у судової влади. Сьогоднішня співпраця ВРП, ВККСУ та РСУ дає впевненість у позитивних змінах.