26 березень 2024, Вівторок, 22:02

«… внаслідок зміни обстановки»

30 Жовтня 2018г.
Фото: Віктор Міняйло
Фото: Віктор Міняйло

Володимир Бойко, Хроніки Українських Йолопів

Давно в пам’яті народній стерлись прізвища урядовців часів президента Віктора Ющенка, новітні скандали заступили скандали колишні, але постать «вічно непрохідного» полковника Анатолія Гриценка досі згадується кожного разу, як тільки мова заходить про розкрадання військового майна та підрив обороноздатності держави.

Посаду міністра оборони України Анатолій Степанович обіймав лише два з половиною роки – з лютого 2005 по грудень 2007 – і, напевно, вкрав не так вже й багато в порівнянні з наступниками. Але символом корупції у військовій сфері народний епос зробив саме Гриценка. Причина такої популярності, напевно, полягає в особистих якостях екс-міністра, найбільш відомою рисою характеру якого є нездатність керувати й повна підпорядкованість своїй дружині.

Більш того – навіть красти Анатолій Степанович до пуття не навчився, а тому, як тільки посів 4 лютого 2005 року крісло міністра оборони України, то негайно взяв у заступники для виконання делікатних доручень такого собі В’ячеслава Кредісова, який незадовго до того був спійманий працівниками СБУ з пачкою мічених стодоларових банкнот і щойно вийшов з Лук’янівського слідчого ізолятора на підписку про невиїзд. Саме руками Кредісова міністр Гриценко й розпродавав військове майно.

З тюремної камери – у заступники міністра

Треба сказати, що міністром оборони Гриценко став абсолютно випадково. У 2004 році пробивна дружина Анатолія Степановича прилаштувала його у виборчий штаб кандидата в президенти України Ющенка, де Гриценко разом зі своїм собратом по розуму (нинішнім міністром молоді та спорту) Ігорем Ждановим займався єдиною справою, до якої має хист – байдикував і писав агітаційну макулатуру. Зокрема Гриценко в ході передвиборної кампанії додумався видавати «укази майбутнього президента Ющенка» – папірці про ліквідацію податкової міліції, про гарантії всебічного застосування російської мови й тому подібний мотлох. Виборцям оголошувалось, що укази вже підписані, а як тільки Ющенко буде оголошений президентом, вони автоматично набудуть чинності.

За таку винахідливість Гриценко не міг не бути віддячений «народним президентом» після інавгурації. Але дружина Анатолія Степановича – нинішня головна редактора тижневика «Дзеркало тижня» Юлія Мостова – претендувала на те, щоби її чоловік посів крісло міністра закордонних справ. Тож увесь січень 2005-го точилась підкилимна боротьба, внаслідок якої портфель міністра закордонних справ виборов дипломатичний «важковаговик» Борис Тарасюк, а Гриценку була запропонована хоча й високодоходна, але несамостійна в політичному сенсі посада міністра оборони.

Але був нюанс – маючи дуже віддалену уяву про економіку Збройних Сил України, Гриценко потребував помічника, який би налагодив для нього корупційні схеми. Пошуки заступника були недовгими й вибір пав на київського комерсанта В’ячеслава Кредісова, який перед призначенням на посаду заступника міністра оборони України встиг двічі побачити небо в клітинку: перший раз він провів 5 днів у Ізоляторі тимчасового тримання далекого 1997 року, відбуваючи адміністративне покарання за дрібне хуліганство. Другий раз В’ячеслав Анатолійович опинився за ґратами вже в статусі підозрюваного якраз у той час, коли Анатолій Гриценко писав листівки для кандидата в президенти Ющенка.

Річ у тім, що В’ячеслав Кредісов мав невеличкий, але вельми прибутковий бізнес, який вів на пару зі своїм батьком, давнім знайомим Анатолія Степановича – завідувачем кафедри Інституту міжнародних відносин і ректором Міжгалузевого інституту управління Анатолієм Кредісовим. Бізнес полягав у тому, що Кредісов-старший надавав комерційним структурам у оренду приміщення Міжгалузевого інституту управління, а Кредісов-молодший збирав за це з орендарів хабарі.

Бізнес був доволі успішним, доки сімейний тандем Кредісових не взявся вимагати хабар у сумі 18 тисяч доларів США з директора Товариства з обмеженою відповідальність «Квадрат» — такого собі Олександра Калацького. Це був дуже непродуманий крок з їхнього боку, оскільки реальним власником «Квадрату» є Володимир Сацюк, який на той час обіймав посаду першого заступника Служби безпеки України.

Спочатку хабарники діяли за звичною схемою: Кредісов-старший запевнив Калацького, що підпише договір оренди, як тільки прохач домовиться про всі нюанси з його сином, а Кредісов-молодший пояснив Калацькому, що для підписання угоди треба позолотити ручку. Але пан Калацький і собі виявився не промах: збентежений апетитами «науковців», він озброївся диктофоном і записав дві свої розмови з В’ячеславом Анатолійовичем, що мали місце 10 і 17 серпня 2007 року. Після чого, 25 серпня 2004 року, офіційно звернувся до Служби безпеки України з заявою. Прослухавши записи феєричних діалогів, СБУ-шники негайно завели оперативно-розшукову справу, обвішали Калацького мікрофонами, мов ялинку іграшками, і направили до майбутнього заступника міністра з пачкою мічених 100-доларових купюр.

З якої саме халепи Анатолій Гриценко в наступному витягнув В’ячеслава Кредісова, живописує постанова про порушення кримінальної справи, яку ми подаємо дослівно: 

П О С Т А Н О В А

про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження

місто Київ                          27 серпня 2004 року

Слідчий з ОВС прокуратури міста Києва Іщенко Е.Б., розглянувши матеріали перевірки за заявою Калацького О.В. про одержання хабара ректором Міжгалузевого інституту управління Кредісовим А.І. та його сином Кредісовим В.А., що надійшли з Управління СБ України в м.Києві, —

В С Т А Н О В И В :

25.08.04 директор ТОВ «Квадрат» та ТОВ «Торговий дім «Ярослав» Калацький О.В. звернувся до Управління СБ України в м.Києві з заявою про те, що ректор Міжгалузевого інституту управління Кредісов А.І. разом із своїм сином Кредісовим В.А. вимагають у нього гроші в сумі 18000 доларів США за те, що Кредісов А.І., як ректор Міжгалузевого інституту управління, надасть письмову згоду на передач приміщень Інституту по вул. Вітряні гори, 10-Е та 10-В в м.Києві в оренду ТОВ «Квадрат» та ТОВ «Торговий дім «Ярославь».

Будучи опитаним за даним фактом, Калацький О.В. пояснив, що в період часу з липня по кінець серпня 2004 року він декілька разів зустрічався з Кредісовим А.І. з метою вирішення питання про надання ним письмової згоди про передачу приміщень Інституту по вул. Вітряні гори, 10-Е та 10-В в м.Києві в оренду ТОВ «Квадрат» та ТОВ «Торговий дім «Ярославь». При цьому Кредісов А.І. заявив, що всі розмови з цього приводу необхідно вести з його сином – Кредісовим В.А., який уповноважений від його (Кредісова А.І.) вирішувати всі питання, пов’язані з орендою приміщень Інституту. 

В свою чергу Кредісов В.А. заявив, що його батько, як ректор Інституту, надасть письмову згоду на передачу зазначених приміщень в оренду тільки після того, як їм буде передано 18000 доларів США за позитивне вирішення вказаного питання.

27 серпня 2004 року близько 11 години ректор Міжгалузевого інституту управління Кредісов А.І., знаходячись у своєму робочому кабінеті у приміщенні Інституту по вул. Ушинського, 15 в м.Києві, діючи навмисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою та у групі зі своїм сином Кредісовим В.А., за виконання дій з використанням свого службового становища в інтересах Калацького О.В., надав останньому письмові згоди на укладання договорів оренди приміщень Інституту по вул. Вітряні гори, 10-Е та 10-В в м.Києві в оренду ТОВ «Квадрат» та ТОВ «Торговий дім «Ярославь». Безпосередньо після цього Кредісов В.А. та Калацький О.В. вийшли на вулицю, де біля приміщення Інституту, знаходячись у автомобілі останнього «Ніссан Х-Трел» д.н. 420-88 АК, Кредісов В.А. за попередньою домовленістю та з єдиним умислом зі своїм батьком Кредісовим А.І. одержав від Калацького О.В. хабар у вигляді 10 тисяч доларів США за позитивне вирішення вищевказаного питання на користь Калацького О.В., що більше як у п’ятсот разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і є хабаром у особливо великих розмірах. 

Враховуючи, що органом дізнання викрита злочинна діяльність Кредісова А.І. та Кредісова В.А. і зібрані достатні дані, які вказують на наявність в їх діях ознак злочину, передбаченого ст. 368 ч.3 КК України, керуючим вимогами ст. ст. 94, 98, 112, 113 КПК України, –

П О С Т А Н О В И В :

Порушити кримінальну справу відносно Кредісова Анатолія Івановича та Кредісова В’ячеслава Анатолійовича за ст. 368 ч.3 КК України за фактом одержання ними хабара в особливо великому розмірі.

Порушеній кримінальній справі присвоєно реєстраційний номер №50-3662.

Порушену кримінальну справу прийняти до свого провадження і негайно приступити до провадження по ній досудового слідства.

Копію даної постанови направити прокурору міста Києва.

Слідчий з ОВС

Прокуратури міста Києва

Молодший радник юстиції       Е.Б.Іщенко

«Брали» СБУ-шники Кредисова прямо біля його автомобіля. Мічені купюри були вилучені з кишені хабарника в присутності понятих, зроблені змиви з рук, піджак відправлений на експертизу (позаяк на внутрішній поверхні кишень залишилися сліди барвника, якім були помічені гроші), і попрямував В’ячеслав Анатолійович на чотири місяці до «діда Лук’яна». Що, одначе, не завадило Кредісову-молодшому вже після звільнення з посади заступника Міністра оборони України розповісти в інтерв’ю «Газеті по-українськи» зовсім іншу версію свого затримання. Мовляв: «Створив організацію підприємців «Нова формація». Один бізнесмен заплатив мені членський внесок — 10 тисяч доларів. А потім сказав, що це був хабар».

Одначе, дозволимо собі не повірити пану В’ячеславу. І нагадати йому, а також Анатолію Гриценку, що другий том кримінальної справи містить на аркушах 26-29 протокол прослуховування аудіозаписів розмов між Калацьким і Кредісовим, що відбувалися 10, 17 та 27 серпня 2004 року. У ході цих розмов Кредісов-молодший неодноразово обіцяв Калацькому вирішити питання про надання Міжгалузевим інститутом управління, ректором якого є Кредісов-старший, листів-погоджень про згоду на укладання договорів оренди з фірмами Калацького, а також обіцяв організувати подальше підписання відповідних договорів Фондом державного майна. Але для цього, зі слів Кредісова-молодшого, Калацький має передати йому 18 тисяч доларів: 10 тисяч зразу після отримання листів-погоджень і решту 8 тисяч – перед підписанням договорів оренди.

Втім, як помітив прискіпливий читач, кримінальна справа щодо батька й сина Кредісових була порушена за ст. 368 ч.3 Кримінального кодексу України – «одержання хабара в особливо великому розмірі», при цьому головним фігурантом справи, зрозуміло, мав бути Кредісов-старший, як службова особа, а його син – лише співучасником. Одначе на першому ж допиті Анатолій Іванович Кредісов заявив, що він уперше чує про якісь побори з орендарів і не несе ніякої відповідальності за свого сина-шахрая, який, бачте, прикриваючися добрим ім’ям батька, збирав з людей гроші і клав їх до себе в кишеню.

Слідчий від такого цинізму, звісно, трохи отетерів, але, справу відносно батька таки довелося закривати. Бо, дійсно, окрім свідчень Калацького ніяких інших доказів злочинної діяльності Кредісова-старшого здобуто не було: гроші передавалися не в кабінеті ректора, а в автомобілі його сина, та й на записах розмов з вимаганням хабара були лише голоси Кредісова-молодшого та Калацького. Тому 24 вересня 2004 року той же слідчий з особливо важливих справ прокуратури м.Києва Іщенко пред’явив В’ячеславу Кредісову обвинувачення по двох статтях Кримінального кодексу – підбурювання на дачу хабара (ст.ст. 27 ч.4, 369 ч. 1) та шахрайство в особливо великих розмірах (ст. 190 ч.4).

Доки В’ячеслав Анатолійович відпочивав на нарах, досудове слідство хутенько добігло кінця й наприкінці грудня 2004 року слідчий направив був обвинувальний висновок на затвердження першому заступникові прокурора м.Києва Дичаковському. Максимум за п’ять днів прокурор мав поставити на обвинувальному висновку свою закарлючку й направити справу до суду. Але тут трапилась Помаранчева, так би мовити, революція, передача справи до суду різко загальмувалася, а обвинувачений Кредісов покинув стіни Слідчого ізолятора №13, позаяк слідчий не наважився внести до суду подання про продовження строку тримання його під вартою. І слідчого можна зрозуміти – щойно відбулися президентські вибори, на засніженому Майдані досі стояли намети, весь Київ був увішаний помаранчевими стрічками, а по кабінетах Київської міської прокуратури ходили й грюкали кулаками по столу майбутні міністри, вимагаючи «дати шанс на виправлення» сину завкафедрою Інституту міжнародних відносин – ректору Міжгалузевого інституту управління.

Втім, до честі тодішнього керівництва Київської міської прокуратури треба сказати, що як не викручували руки прокурору Дичаковському та слідчому Іщенку, закривати кримінальну справу відносно Кредісова в прокуратурі відмовилися категорично – не той випадок. Обмежилися лише звільненням пана В’ячеслава на підписку про невиїзд. І тоді у бій вступила важка артилерія. Щойно Гриценко отримав під оруду Міністерство оборони України, як на стіл Ющенкові Анатолій Степанович поклав на підпис Указ про призначення Кредісова заступником міністра – у статусі обвинуваченого в шахрайстві та підбурюванні на дачу хабара. Читаємо й сміємося:

Після чого прокурору Києва добрі люди прямо пояснили, що народний президент краще знає, хто шахрай, а хто не шахрай. І стали в прокуратурі думати, як справу закрити.

Але зробити це за реабілітуючими обставинами – відсутність події злочину, відсутність в діях Кредісова складу злочину чи недоведеність його вини – було неможливо. Принаймні, ніхто на себе таку відповідальність не брав. Тоді Анатолій Степанович погодився на те, щоби справа відносно його заступника була закрита за нереабілітуючими обставинами – тобто визнати Кредісова в суді злочинцем, але звільнити від відбуття покарання.

Вишенька на тортик

Родзинка цієї історії полягає зовсім не в тому, що Гриценко домігся закрити кримінальну справу проти Кредісова вже після того, як обвинувачений у шахрайстві став заступником міністра оборони та очолив армійські фінанси. Урешті-решт, Україна й не таке бачила – достатньо лише пригадати, що в 2014 році народним депутатом став громадянин Дейдей, який у 2012 році був засуджений за розбійний напад до 5 років позбавлення волі й переховувався від органів кримінально-виконавчої системи, так і не відбувши покарання. Родзинка у тому, як закривали.

Після того, як Гриценко пролобіював Указ Президента про призначення обвинуваченого Кредісова заступником Міністра оборони, у прокуратурі сильно замислилися. Бо затвердити обвинувальний висновок відносно такої персони й передати справу до суду – то значило прилюдно заявити, що новий Президент України є або неосудною людиною, або сам належить до породи кредісових. Тож справу треба було якось закривати. Але як?

І тоді в прокуратурі пригадали, що на випадок, коли якийсь наближений до монаршого тіла гриценко вирішить призначити на високу посаду афериста й хабарника, у Кримінальному кодексі України передбачена спеціальна стаття 48. Цитуємо: «Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною».

Закривати кримінальну справу на таких підставах може лише суд за поданням прокуратури й за наявності згоди обвинуваченого. Але знайти суддю, який би оголосив, що після перемоги «народного президента» хабарництво й шахрайство в Україні втратили суспільну небезпечність, так і не вдалося.

Одначе ж сказано в законі: або – або. Або «вчинене діяння втратило суспільну небезпечність», або «особа перестала бути суспільно небезпечною». Який негідник насмілиться сказати, що пан Кредісов, обласканий довірою міністра Гриценка, не втратив суспільну небезпечність?.. Єдина проблема полягала в тому, що Кредісову інкримінувалися дві статті Кримінального кодексу – підбурювання на давання хабара, яка не належить до числа тяжких (санкція – штраф від двохсот до п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років) і цілком підпадає під застосування ст. 48 КК, і шахрайство в особливо великих розмірах. А останній злочин є тяжким (санкція – позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна) і ніяка «втрата суспільної небезпеки» не може звільнити шахрая від покарання. Отже, справу по шахрайству довелося слідчому припиняти самотужки.

Ця робота вимагала від працівників прокуратури м.Києва неабиякого літературного хисту й буяння фантазії, позаяк треба було спростувати те, що спростувати неможливо.

Звертаємо увагу на дату цієї постанови – вона народилася на п’ятий день після призначення Кредісова заступником Міністра оборони.

ПОСТАНОВА:

про закриття кримінальної справи

місто Київ              24 лютого 2005 року

Слідчий з ОВС слідчого відділу прокуратури м.Києва молодший радник юстиції Іщенко Е.Б., розглянувши матеріали кримінальної справи №50-3662, –

ВСТАНОВИВ :

.   .   .

Будучи притягнутим та допитаним як обвинувачений за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч.4 – 369 ч.1, ст. 190 ч. 4 та ст.ст. 15 – 190 ч.4 КК України, Кредисов В.А. винним себе у вчинені вказаних злочинів не визнав та по суті пред’явленого обвинувачення пояснив, що його батько – Кредісов А.І. є ректором Міжгалузевого інституту управління. Приблизно рік назад він (Кредісов В.А.) познайомився з Калацьким О.В., який є керівником торговельних структур. За час знайомства він (Кредісов В.А.) іноді зустрічався з Калацьким О.В., як лідер об’єднання підприємців «Нова формація», та спілкувався по різних питаннях, зокрема це було консультування з деяких питань, підтримка, захист інтересів і т. інше.

27.08.04 біля 10.30 він (Кредісов В.А. – В.Б.) приїхав на роботу до свого батька з метою обговорення наукової роботи. Під час цієї розмови, біля 11.00, до кабінету батька увійшов Калацький О.В., оскільки за день до цього вони з батьком домовлялися про зустріч. Коли Калацький увійшов до кабінету Кредісова А.І., останній зателефонував комусь і через деякий час хтось із співробітників інституту заніс два листи, відповідно до яких інститут надавав згоду на укладання договорів оренди приміщень інституту з фірмами Калацького О.В. Останній, ознайомившись з текстом зазначених листів, сказав, що вони його влаштовують. Після цього Калацький О.В. вийшов з кабінету, а він (Кредісов В.А.) з батьком ще деякий час обговорювали наукові питання. Коли він (Кредісов В.А.) також вийшов з кабінету батька, то побачив Калацького О.В. який, як виявилося, чекав його. Спускаючись сходами на 1 поверх, Калацький О.В. запитав, чи пам’ятає він (Кредісов В.А.) їх розмову, що відбулася раніше, в ході якої Калацький О.В. пропонував йому фінансову допомогу для забезпечення рекламної кампанії. Вийшовши на вулицю, Калацький О.В. запропонував сісти у його автомобіль, який знаходився поруч з приміщенням інституту, де пояснив, що у безготівковій формі перерахувати гроші за вказану рекламну кампанію він зараз не може та запропонував тимчасово 10000 доларів США готівкою. Перерахувавши ці гроші, він (Кредісов В.А.) поклав їх у кишеню свого піджака та, попрощавшись з Калацьким О.В., попрямував до свого автомобіля. Підійшовши до автомобіля, він був затриманий співробітниками УСБУ в м.Києві, які вилучили у нього вищевказані 10000 доларів США. На запитання слідчого про його намір щодо подальшого розпорядження отриманими від Калацького О.В. 10000 доларів США, Кредісов В.А. пояснив, що збирався продемонструвати їх одному із власників лайт-боксів, щоб той не мав сумнівів щодо його (Кредісова В.А.) платоспроможності для забезпечення своєї рекламної кампанії, та згодом – повернути ці гроші Калацькому О.В. Будь-якого наміру на подальшу передачу цих грошей своєму батьку Кредісову А.І. або їх привласнення він не мав.

.   .   .

Таким чином, в ході досудового слідства встановлено, що в діях Кредісова В.А. відсутній склад злочину, передбаченого ст.ст. 190 ч.4, 15 – 190 ч.4 КК України, оскільки об’єктивних доказів того, що у Кредісова В.А. був умисел на заволодіння майном Калацького О.В. шляхом вчинення шахрайських дій, немає.

Яке хабарництво? Яке шахрайство? – Та Боже збав. Виявляється, Кредісов якщо й був присутній на перемовинах між батьком та орендарями приміщень, то виключно з метою обговорення наукових питань. А якщо й взяв гроші в Калацького, то лишень для того, щоби «продемонструвати їх одному із власників лайт-боксів, щоб той не мав сумнівів щодо його (Кредісова В.А.) платоспроможності».

Звісно, наївний читач запитає, а куди ж поділися долучені до матеріалів записи розмов між Калацьким і Кредісовим, під час яких Кредісов вимагав 18 тисяч доларів за підпис свого батька під листами-погодженням? Відповідаємо – нікуди вони не поділися. Зберігаються донині в матеріалах справи. Більш того, коли в березні 2007 року спалахнуло тимчасове непорозуміння між командами Ющенка та його колишнього прем’єра Януковича, у Генеральній прокуратурі України, аби підлити оливи в полум’я, цю постанову скасували. І мав Кредісов побачити небо в клітинку, а Гриценко – пояснити, у який спосіб і за яку суму він «давав шанс». Тільки пояснити не журналістові, а слідчому. Але невдовзі бандюки й шахраї знову помирилися й Анатолій Степанович став спати спокійно…

Таким чином, обвинувачення в шахрайстві було знято, але залишалося обвинувачення ще по одній статті кримінального закону – підбурювання на давання хабара. Тепер вже справу можна було передавати й до суду для закриття «внаслідок зміни обстановки». Але тут трапилося нове лихо.

Річ у тім, що в Україні встановлено чітку територіальну підсудність кримінальних справ – вони розглядаються в судах або за місцем вчинення злочину (у даному випадку – Подільський район м.Києва) або за місцем розташування органу досудового слідства (у даному випадку – Печерський район м.Києва). А домовитися про потрібне рішення ані в Подільському ані в Печерському райсудах Кредісову не вдалося. Тоді Анатолію Гриценку довелося організувати закриття справи відносно свого заступника в кишеньковому суді Міністерства оборони – Солом’янському.

Про ту пошану, з якою в цьому суді ставляться до прохань міністрів оборони свідчить постанова, яку ми подаємо нижче. Читаймо та насолоджуймося.

 Справа №1-П 2/2005 року

П   О   С   Т   А   Н   О   В   А:

14 березня 2005 року Солом’янський районний суд м.Києва

в складі головуючого – судді Лазаренко В.В.

при секретарі Батовській А.Ю.

за участю прокурора Бєлого Д.М.

захисника Хоменко І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві кримінальну справу відносно Кредісова В’ячеслава Анатолійовича, 30.09.1965 року народження, уродженця м.Києва, українця, громадянина України, освіта вища, розлучений, працює заступником міністра оборони України, мешкає за адресою м.Київ, вул. Олеся Гончара. 60, кв. 8, раніше не судимого, –

В   С   Т   А   Н   О   В   И   В:

01.03.205 року до Солом’янського районного суду м.Києва надійша кримінальна справа відносно Кредісова В.А. для вирішення питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності за ст.ст. 27 ч.4, 369 ч.1 КК України та закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки.

Заслухавши обвинуваченого Кредісова В.А., його захисника Хоменко І.П., які просили звільнити Кредісова В.А. від кримінальної відповідальності та закрити провадження в справі в зв’язку зі зміною обстановки, думку прокурора, який не заперечує проти закриття справи, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що постанова є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

.   .   .

В судовому засіданні Кредісов В.А. вину свою у вчинені злочину, передбаченому ст. 27 ч.4, 369 ч.1 КК України не визнав повністю, однак просив суд зарити кримінальну справу відносно нього відповідно до ст. 48 КК України внаслідок зміни обстановки.

Згідно ст. 48 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Судом встановлено, що обвинувачений Кредісов В.А. раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, за час, що сплинув з моменту вчинення Кредісовим В.А. вищевказаного злочину, відбулася певна зміна обстановки, яка свідчить про те, що ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Так, Кредісов В.А. після порушення даної кримінальної справи не вчиняв будь-яких інших злочинів або правопорушень, сумлінно виконує свої професійні та громадські обов’язки, займається науковою діяльністю, висвітлюючи актуальні для сьогодення України наукові питання, Кредісов В.А. має високі особисті досягнення, які неодноразово відмічені відзнаками Президента України та Уряду України, відзнаками Київського міського голови.

.   .   .

Керуючись ст. 48 КК України, ст. 7 КПК України, суд, —

П   О   С   Т   А   Н   О   В   И   В:

Кредісова В’ячеслава Анатолійовича звільнити від кримінальної відповідальності за ст.ст. 27 ч.4, 369 ч.1 КК України внаслідок зміни обстановки.

Кримінальну справу відносно Кредісова В’ячеслава Анатолійовича за ст. ст. 27 ч. 4, 369 ч.1 КК України закрити.

Суддя                  (підпис)

Виявляється, людина, спіймана за руку з 10-ма тисячами мічених доларів, може бути звільнена від кримінального переслідування на тій підставі, що після арешту вона не скоїла нового злочину. А також тому, що «займається науковою діяльністю, висвітлюючи актуальні для сьогодення України наукові питання».

Щоправда, «зміна обстановки» не є реабілітуючою обставиною і людина, звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 48 КК України, все однаково вважається злочинцем (саме тому, до речі, подібні постанови можуть виноситися виключно за згоди обвинуваченого й лише у випадку його дієвого каяття – у всіх інших випадках кримінальна справа має в суді розглядатися по суті з постановленням обвинувального або виправдовувального вироку).

Втім, наявність злочинця-заступника аж ніяк не бентежила високоморального Гриценка, який впродовж наступних півтора роки душа в душу працював з Кредісовим на благо свого гаманця. Аж доки обидва високі достойники не перелаялись і Кредісов не заявив публічно, що він кожного місяця заносив Гриценку частину грошей, виручених від продажу військового майна.

Але це вже інша історія, яку ми розповімо наступного разу.

ЩО УКРАЇНІ ПРИНІС ДУЕТ ЖВАНІІ ТА ГРИЦЕНКА

Бойко фото
Володимир Бойко Журналіст