У правозахисників досить рідко пробуджується натхнення висловлювати почесті їхній Честі у судових справах. Однак, для нас це точно не стосується трійки суддів Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду: головуючого Віктора Остапука, суддів Станіслава Кравченка та Валентини Щепоткіної.
Бо нещодавно адвокати стали очевидцями правосуддя насправді верховного рівня. Голова ККС Кравченко С.І. взагалі скорив правовим інтелектом, розсудливістю у розмірковуванні над процесуальними питаннями та у модеруванні судового процесу. На місці прокурорів я звісно заявила б йому відвід, бо така прискіпливість у верховенстві права не могла їх не насторожити.
Так, по гучній справі бійців-айдарівців, яких було засуджено за особливо тяжкі злочини до восьми років позбавлення волі, три з яких вони відбули у місцях попереднього ув’язнення, отримали повний текст постанови Верховного Суду.
Юридично грамотне та вдумливе ведення суддями засідання відобразилась і на змісті їхнього рішення. Основними тезами, що стали підставою для скасування вердиктів першої і апеляційної інстанції та скерування справи на новий розгляд, стали:
1) Стосовно розмежування військових та загально-кримінальних правопорушень:
Юридична оцінка описаних у вироку діянь здійснена з огляду на загальний суб'єкт вчинення злочину, а не спеціальний, відповідно до Розділу ХІХ КК України «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)», суб'єктом яких є військовослужбовці Збройних Сил України.
2) Стосовно інкримінування замаху на умисне убивство (ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК):
Сторона обвинувачення повинна довести, що дії засудженого були направлені саме на позбавлення життя потерпілого та не доведені ним до кінця з причин, що явно не залежали від його волі. Однак, зміст вироку свідчить про те, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визнав доведеною винуватість засудженого у вчиненні незакінченого замаху на умисне вбивство потерпілого, не навівши, при цьому, спростувань доводів сторони захисту під час розгляду кримінального провадження про відсутність прямого умислу на заподіяння смерті потерпілому. На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином тверджень захисника засудженого про те, що останній, будучи військовослужбовцем з досвідом і навиками використання вогнепальної зброї та, маючи при собі також іншу зброю - автомат Калашникова, при вчиненні описаних у вироку дій, здійснюючи постріл з травматичного пістолету Макарова та, за наявності автомата Калашникова, міг довести свій умисел до кінця, незважаючи на те, що інші співучасники відібрали у нього зброю травматичної дії.
3) Стосовно інкримінування розбою (ч. 2 ст. 187 КК):
Не надано обґрунтованої мотивації, яка б не викликала сумніву щодо наявності корисливого мотиву у засуджених при заволодінні належними потерпілому речами, а саме: травматичним пістолетом з набоями та телефоном з сім-картками.
4) Стосовно інкримінування зберігання та перевезення наркотичних засобів (ч. 1 ст. 309 КК). Стосовно допустимості доказів за їх виявлення та вилучення при огляді місця подій.
Сторона захисту неодноразово вказувала на допущення порушень вимог кримінального процесуального закону, зокрема, наполягала на тому, що під час виявлення та вилучення особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу у засудженого, працівниками правоохоронного органу фактично було здійснено особистий огляд останнього та його речей. Водночас, за результатом здійснення вказаної слідчої дії, було складено протокол іншої слідчої дії - огляду місця події. Колегія суддів вважає, що такі доводи сторони захисту потребують належної перевірки, адже особистий огляд та огляд місця події, відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу, є різними слідчими діями та для їх проведення передбачено різні вимоги, дотримання яких є обов'язковим для отримання доказів у відповідності до вимог кримінального процесуального закону та прав людини і основоположних свобод.
Сподіваюсь, хлопці з батальйону «Айдар» на це заслужили.
Військова прокуратура точно заслужила на скасування обвинувальних вердиктів першої та апеляційної інстанції, бо In dubio pro reo, а сторона обвинувачення заклала достатньо сумнівів у власну доказову базу.
Їхня помилка перш за все полягала у завищенні обвинувальних бажань та переоцінки очікуваного результату. Ця похибка відобразилась на невірній та перебільшеній кваліфікації дій військових. Бо не в кожному суді проходить слоган: «завищено наполягай на максимумі, за результатом – отримаєш те, що плануєш». Це може спрацювати лише стосовно міри покаранні при правильній оцінці події злочину.
Наприклад, за наполягання прокурорами на мірі покарання в 10 років, суд призначить 7, але ж саме на 7 і розраховувала сторона обвинувачення. При цьому, суддя начебто виносить «соломонове рішення». Проте, невірна, завищена кваліфікація злочину, зокрема замість легких тілесних ушкоджень при замаху на ушкодження середньої тяжкості (ч. 2 ст. 14 ст. 125 КК) - замах на умисне вбивство (ч. 2 ст. 14, ст. 115 КК), насправді дорівнює істотне порушення, що призводить до скасування вироку. Отож, перестаравшись у суворості інкримінування злочинів, військові прокурори перехитрили самих себе.
Суддям першої та апеляційної інстанції окремий привіт, бо вирішуючи справу вони примудрились не лише винести незаконні рішення, що підтверджено Верховним Судом, а й ініціювати кримінальне провадження проти одного із яскравих захисників – Наталії Фещик. За це їм щира вдячність, бо то справжнє визнання. Зі стороною обвинувачення у нас взагалі високі стосунки, бо зустрічаючись на каву ми зазвичай сперечаємось хто кого раніше заЄРДРил. Адже подати один проти одного заяви про злочин - наша з прокурорами професійна фішка. Нічого особистого, суто робоче суперництво, реалізація принципу змагальності кримінально-процесуальною мовою.
