28 березень 2024, Четвер, 20:20

Результати реформування: відверто та без маніпуляцій

17 Вересня 2018г.
50972 Original

Мені особисто було дуже цікаво прочитати останні публікації на сайті Резонанс Баганця О.В. щодо результатів реформування правоохоронних органів та захисту конституційних прав громадян, де зроблено дійсно діловий та чіткий аналіз сьогоднішнього стану справ, а також розкрито окремі причини його виникнення.

ПРО ДОТРИМАННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ 2017 РОКУ

З свого боку хочу розглянути проблему реформування (точніше того, що у нас називають реформами) не з точки зору дослідження невтішних статистичних даних, а елементарного здорового глузду.

То ж розпочну я з необхідності позбавлення прокуратури функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів, або так званого «загального нагляду». Точніше – чи дійсно його потрібно було ліквідовувати?

Фактично, навіть незважаючи на те, що у Конституції України дана функція існувала тривалий час, прокуратура перестала її виконувати з кінця 2014 року.

Проте, як можна було приймати нову редакцію Закону України «Про прокуратуру» не вносячи зміни до Основного Закону держави? Та хіба ж це перепона на шляху невпинного реформування! Як кажуть: згорів сарай – гори й хата.

Головне ж не прогнозований результат, а сподобатися частині європейської бюрократії, міжнародним фондам та їх вірному загону в особі вітчизняних грантоїдів.

Вони справді аплодували, а у засобах масової інформації різного роду «експерти» та заїжджі реформатори співали осанну великим зрушенням. У одній із статей взагалі зустрів сентенцію, що відбувається «десталінізація» прокуратури.

А тепер розберемо ці доводи на складові та проаналізуємо чи була необхідність у такому рішенні?

Насамперед, про «десталінізацію».

Функція нагляду за додержанням і застосуванням законів, особливо у тих формах, що існували з середини 2000-их років, взагалі не мала нічого спільного із загальним наглядом радянського періоду.

Так, у радянські часи прокурор наглядав за додержанням і застосуванням законів судами, що дійсно підривало незалежність правосуддя. Але вже з початку 90-их цього права прокурора було позбавлено.

Крім того, прокурор мав наглядати за усіма сферами діяльності будь-яких органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій.

Проте ці повноваження спершу самостійно прокуратурою, а потім й на законодавчому рівні почали звужуватися.

Таким чином у 2006 рік прокуратура ввійшла з наглядом за додержанням і застосуванням законів органами влади, органами місцевого самоврядування та державного контролю. Разом з тим вона також проводила перевірки на захист соціально незахищених верств населення.

Ось тут як раз, на превеликий жаль, у різних регіонах були випестувані цілі «діаманти» з числа скаржників, які писали заяви до усіх органів, пікетували, імітували самоспалення та вдавалися до інших дій щоб добитися здебільшого того, на що вони не мали жодного права. При цьому, як правило, одержавши одну преференцію, вони тут же вигадували собі нове заняття.

Утім такі перевірки становили менше сотої долі відсотка від справді потрібних для держави та простих людей.

Насправді не на словах, а у реальних справах захищалися права сиріт, інвалідів, пенсіонерів та багатьох інших людей, які за відсутності прокурорського нагляду навряд чи можуть зараз ефективно обстоювати свої права.

Але ж цей нагляд заважав. Чому? Дуже просто.

Перш за все у нас в країні існує певне коло політиків, які вважають, що наявність такого нагляду применшує роль інших органів влади та дає прокуратурі надто великі повноваження.

Насправді ж дуже не подобалося, що прокурор мав право принести протест на незаконний акт, виданий від сільської ради і до Кабінету Міністрів України включно.

Було нецікаво, щоб хтось сторонній приходив та перевіряв, як вони та їх підлеглі у своїй роботі додержуються вимог Конституції та законів України. А потім ще й ставлять питання про дисциплінарну, адміністративну чи навіть кримінальну відповідальність.

Та все ж таки не українські поціновувачі міжнародного досвіду були справжньою силою, що призвела до ліквідації даної функції.

Тут найбільше постаралися саме закордонні діячі. Ні, вони цілком погоджувалися, що функція прокурорського нагляду є у багатьох країнах у тій чи іншій формі. Але! України, на їх погляд, це не стосується, оскільки прокурор у нас не є по справжньому незалежним, а отже, ці повноваження можуть використовуватися для тиску, у тому числі й політичного.

Чи є тут правди? Звісно, що є. Проте лише невелика, дуже невелика частина. З таким же успіхом можна ліквідовувати, наприклад, фіскальну службу, оскільки її повноваження також можна використати з неблаговидною метою.

У цьому контексті слід зауважити, що поради з-за кордону це добре, але чи дійсно західні експерти розуміються на внутрішніх справах нашої держави?

Уявімо собі, щоби наш чиновник радив урядовцям якої-небудь країни Західної Європи як їм краще налагодити роботу правоохоронної системи, оподаткування чи органів виконавчої влади? Ви уявляєте собі цей набір порад?

Та чому ж ми думаємо, що їх рецепти мають більшу користь? Лише тому, що їх економіка і політичний лад набагато більш розвинуті та досконаліші за наші?

Проте стартові умови як для створення правової моделі управління, так й для розвитку економіки у нас та у них були геть відмінними. Ми можемо створити двопалатний парламент, як у Великобританії, але й у палаті лордів у нас, на жаль, буде сидіти такий собі усереднений козак Гаврилюк.

Наша ж економіка (яка б вона там не була, але вона – наша) також зовсім не відповідає тим умовам розподілу праці та капіталу, що є у передових країнах.

То чому ж ми сліпо приймаємо поради, що носять нерідко характер мрій на кшталт прожектів Манілова, або й просто є набором пустопорожньої ліволіберальної риторики?

Ми ж не одержали від цього реформування жодного позитивного зиску.

Наприклад, якщо взяти нагляд за додержанням і застосуванням законів, то для проведення перевірки її потрібно було включити в план роботи, довівши при цьому таку необхідність. Для цього необхідно було вивчити масу статистичних матеріалів, повідомлень у засобах масової інформації, проаналізувати скарги і таке інше.

Після цього писалося та погоджувалося завдання. Перед проведенням перевірки прокурор за 10 днів повідомляв про це.

За результатами перевірки далеко не завжди порушувалися кримінальні справи, а потім, після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України, вносилися дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).

Утім якщо після перевірки й виникало питання про наявність ознак злочину, то й тоді такий матеріал потрібно було погодити із слідчими прокуратури і це погодження далеко не завжди надавалося.

От як виглядала насправді перевірка. І то я окреслив усе дуже коротко.

А що тепер? Як воно по-новому, по-демократичному?

Тепер так. Бере оперативник, прокурор чи детектив якусь інформацію, що взагалі сама по собі не несе ніякого смислового навантаження, ні про що не свідчить, та й вносить дані до ЄРДР. При чому ввижається, як правило, тяжкий та особливо тяжкий злочин. Просто для того, щоб були підстави проводити негласні слідчі дії.

Починається розслідування, а точніше – з дозволу сказати розслідування, оскільки злочину ще не має (в кращому випадку – він не виявлений), а вже пішли клопотання до суду і «фігурант» (це ж модно так нині писати) з усіх сил документується.

Спливає рік, два, а то й три – натє! Обшуки, вилучення, допити та інші «прєлєсті».

Водночас у рамках кримінального провадження (!!!) витребовуються документи за принципом «може хоч тут щось є». Це не перебільшення. У кримінальному провадженні можна побачити запити на кшталт таких «надати усі контракти, укладені на суму понад 100 тисяч гривень».

Тобто проводиться та ж сама наглядова перевірка за смислом, але не за суттю.

Прокурор у ході перевірки максимум міг одержати копії документів, витребувати інформацію та відібрати пояснення.

А от «оновлені» правоохоронці цим не переймаються. Обшукати, допитати, прослухати, призначити купу експертиз… Чого тільки не зробиш для того, щоб віднайти злочин.

Скажу так: до оцієї хвальоної «десталінізації» за одну таку «справу» були б щонайменше у дисциплінарному порядку покарані усі, хто до неї причетний.

Я вже не кажу, якщо б оперативник до порушення кримінальної справи намагався б два роки здійснювати щодо однієї особи оперативно-розшукові заходи, а потім би дійшов висновку, що склад злочину відсутній.

У такому разі оголошення догани потрібно було б вважати за заохочення.

А от якщо взяти по-суті, чи не повинно розцінюватися таке внесення даних «зі стелі» до ЄРДР, як завідомо неправдиве повідомлення про злочин? На мій погляд саме це й є.

Однак прокуратура на ці факти чомусь не реагує. Не реагує – погоджується. Погоджується – підтримує.

Таким чином легко зрозуміти, що ні про яку «десталінізацію» не йдеться. Натомість через маніпулятивні публікації та інші технології фактично створюється механізм уседозволеності більш схожий на поліцейську державу.

На підтвердження цієї тези наступну публікацію я хочу присвятити механізмам фінансового контролю та подискутувати чи потрібні вони в Україні в тому виді, що є на сьогодні, а особливо у формах, які зараз пропагуються у той же спосіб, що раніше використовувався для доведення «необхідності» реформування органів прокуратури та МВС України.

ЧИ СТАЛО КРАЩЕ ВІД СКАСУВАННЯ «ЗАГАЛЬНОГО НАГЛЯДУ» ПРОКУРАТУРИ?

9
Олексій Бебель Аналітик «Kyivstratpro», адвокат, голова Адвокатського об’єднання «Бебель, Демура і партнери»