Згідно статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Скільки в Україні таких земель оборони, ніхто достеменно не знає. Навіть самі військові формування.
Це можна було би з’ясувати через Державний земельний кадастр. Проте, в ньому ще дуже багато білих плям, тобто, земельних ділянок, які не пройшли кадастрову реєстрацію і не отримали кадастрового номеру. І до цих білих плям належить більша частина земель оборони.
Найбільшим користувачем земель оборони є Міністерство оборони України. По оцінках фахівців із усіх земель МО належно зареєстрованими з отриманням кадастрових номерів є не більше 18-20 відсотків.
Ще восени 2016 року Міністр оборони України С. Полторак доручив упродовж двох місяців створити реєстр усіх фондів і земель відомства, підготувати необхідні документи для належної реєстрації земельних ділянок. Це доручення не виконане і досі. Посадовці бідкуються, що підготовка землевпорядних документів коштує значних коштів, яких постійно бракує.
Уявляється, що усе це – відмовки, щоб і надалі зберегти каламутну водичку у справі обліку земель оборони, щоб в ній було зручніше рибку ловити. По трохи, але для себе. Офіційні платежі державі за реєстрацію невеликі. Значно дорожче коштує підготовка землевпорядної документації.
Обліком і контролем експлуатації земель оборони в структурі МО займаються квартирно-експлуатаційні органи. Тому коло керівників цих КЕЧ і КЕУ постійно крутяться ділки з численних комерційних структур, які надають послуги по підготовці землевпорядних документів. За гроші, звичайно.
Вступає в дію перша корупційна складова. Якщо начальнику КЕЧ буде дозволено витратити якусь суму на підготовку землевпорядної документації, йому буде потрібно надати звітні документи на використання виділених сум. Такі документи не тільки надасть на любу потрібну суму близька до керівника КЕЧ землевпорядна комерційна організація, але ще і може поділитись з ним частиною отриманої суми, як вдячність за замовлення. Звичайно, за такою схемою ніяких державних коштів на державну реєстрацію земель оборони не вистачить.
Вирішити проблему з належною підготовкою землевпорядної документації силами самого МО, не залучаючи до цієї роботи комерційні структури за державні кошти, достатньо просто. Можна за рахунок особового складу КЕЧ і КЕУ створити тимчасові робочі групи, склад яких навчити з питань підготовки таких документів. 1-2 робочі групі на кожне оперативно-територіальне командування могли би вирішити цю проблему за відносно невеликі кошти і протягом невеликого часу.
Думаєте, що керівники ГоловКЕУ і Міністерства оборони не розуміють цього? Добре розуміють. Але їм невигідно наводити лад з належною державною реєстрацією земель оборони. Це унеможливлює інші корупційні можливості, які вже в руках вищих військових керівників.
Вже багато років існує велика проблема, про яку згадують часто, але ніхто не хоче вирішувати – недостатнє правове регулювання обліку і використання земель оборони.
Спеціальний Закон України «Про використання земель оборони» було прийнято ще 27.11.2003 року. В ньому зазначені основні правила і принципи. А статтею 7 Закону Кабінет Міністрів України було зобов’язано у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом затвердити порядок надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти.
Це мав би бути основний керівний документ, що регламентував би усі процедури із землями оборони. Так як це питання відноситься до сфери МО, саме воно мало би підготувати проект такої постанови Кабміну. Як ви думаєте, чому керівникам МО не то, що 6 місяців, як зобов’язано Законом, а 14 з лишком років виявилось замало для підготовки цього керівного документу?
Усе правильно, це позбавило би їх можливості вільно розпоряджатись земельними ділянками. А це і політичний і майновий капітал.
За відсутності чіткого керівного документу порядок обліку і користування землями оборони зараз розкиданий між 4-5 статтями Земельного кодексу України і ще 4-5 Законами України. Навіть фахівцю важгл розібратись в цьому.
На пам’яті відбулась лише одна цільова перевірка Міністерства оборони з питань правомірності рішень Міноборони щодо передачі земельних ділянок, яку було зроблено Державною аудиторською службою України ще у далекому 2009 році. Відбулось це не стільки для наведення порядку з цим питанням, а як результат політичних ігор, коли тодішній Прем’єр-Міністр шукала «компру» на Міністра оборони.
В акті перевірки лише аналіз чинного законодавства, що призвів до висновку, що передача і відчуження земель оборони можливі виключно за рішеннями Кабінету Міністрів України, зайняв піваркушу. Було викрито кілька десятків випадків передачі земельних ділянок Міністерства оборони ринковою вартістю на мільярди гривень за рішеннями …одноосібно Міністра оборони.
Політичної мети було досягнуто, Міністр оборони відправлений у відставку. А порядок надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти Кабінетом Міністрів так і не було прийнято. Дерібан землі продовжувався і триває досі. На усіх рівнях, і у верхніх ешелонах, і знизу, на рівні військових частин. Для чого їм наведення порядку з обліком земель і їх реєстрація у держкадастрі?
Безлад і свавілля тривають і досі. У березні 2018 року НАБУ повідомило про початок кримінального провадження по факту передачі під забудову земельної ділянки командувачем Спеціальної служби транспорту. Сам вирішив, без будь якого рішення Кабміну.
Землі оборони не безкрайні. Особливо гостро це виявилось зараз, коли відновлюються раніше розформовані військові частини, формуються нові бойові військові частини для зміцнення обороноздатності держави. Їх треба десь розміщувати, надавати земельні ділянки для організації навчальних полігонів. Ну і потрібний резерв. Про всяк випадок.
Міністерством оборони та іншими військовими структурами розгорнута активна роботу з повернення земель оборони від незаконних власників або користувачів. Найбільшу активність в цьому проявляє військова прокуратура. Проте, її законні повноваження обмежені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Вона може здійснювати представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Незважаючи на це зусиллями військової прокуратури повернуто земель оборони на мільйони і мільйони гривень. Було би добре, якби поряд з тим вона пішла ще далі і належно реагувала на неналежний захист інтересів держави керівниками військових формувань, на користь яких відсужує землі, активніше притягала до відповідальності тих, хто їх розбазарював і продовжує це робити. А головне – наполягла би на належному правовому врегулюванні питань обліку і користування землями оборони. Це вирішило би багато проблем.
Боротись з наслідками доведеться довго і важко, краще боротись з причинами. Тоді землі оборони скоріше би працювали на користь держави, а не годували би тих, хто до них незаконно присмоктався.
