Я вже зовсім заплутався з підслідністю наших слідчих органів. Військова прокуратура Ужгородського гарнізону не вилазить із цивільної митниці. Затримує то одного, то другого митника на дрібному хабарництві. І чомусь не звертає увагу, що ці правопорушення ні по інкримінованим статтям Кримінального кодексу, ні по суб’єкту не мають ніякого відношення ні до війська, ні до обороноздатності країни, а у штаті цивільної прокуратури Закарпатської області є цілий відділ по нагляду за митницею, який державні гроші отримує саме за те, що робить військова прокуратура. Але, схоже, отримує їх задурно.
В цей же час цивільна прокуратура Закарпатської області на Мукачівському військовому полігоні затримує начальника цього полігону, офіцера, за грошові побори з підлеглих військовослужбовців. Мукачівська гірсько-пехотна бригада та її військовий полігон – це основний військовий об’єкт для військової прокуратури на території її юрисдикції, але там чомусь працюють цивільні прокурори. А військові – на митниці, яка по закону є об’єктом цивільної прокуратури.
Не відстають і інші військові прокуратури України по виловлюванню цивільних митників-хабарників.
Далі ще цікавіше. Чим тільки не стали займатись військові прокурори!
Військові прокурори Західного регіону нещодавно пройшли рейдом обшуків та інших слідчих дій по цивільних лісових господарствах декількох областей на Заході України. Потім їх увагу привернула діяльність Львівських органів місцевого самоврядування, деяких автотранспортних комунальних та інших підприємств. Як колишній військовий прокурор, знаю, що усі автотранспортні підприємства мають певне відношення до обороноздатності, так як перебувають на мобілізаційному обліку. Але військових прокурорів зацікавило не це, а їх господарська діяльність, яка ніяким чином не входить до спеціальної компетенції військової прокуратури.
Зараз вже переключились на питання господарської діяльності органів місцевого самоврядування Тернопільської області, про що бравурно оголосив у соціальних мережах військовий прокурор Олег Сенюк. По ходу зловили львівського тюремника.
В столиці напад на голову Вищої ради правосуддя І. Бенедисюка постановою головного військового прокурора А. Матіоса доручено розслідувати……військовій прокуратурі, хоча ні він, ні нападники ніякого відношення до війська не мають. За повідомленням Резонансу, сам Президент визначив підслідність цього випадку прокуратурі.
НОЧНЫЕ ВЫСТРЕЛЫ ВЫСШЕГО ПРАВОСУДИЯ
Закон? Який закон? Щось на кшталт вислову Людовика ХІY – «Держава – це я». І тут же А. Матіос – «Чого бажаєте?»
Добре, що до військових прокурорів ще зберіглась довіра. Але це відчуття були би приємним, як би не знати, що та же військова прокуратура проявляє незрозумілу бездіяльність у своїй виключній військовій юрисдикції.
Викладене вище – це яскравий фасад. Давайте заглянемо, що за ним криється. На жаль, там не дуже приємні речи. В той час, як військова прокуратура виконує обов’язки цивільних територіальних прокурорів, те, що повинна робити саме вона, взагалі не робиться.
Кілька днів тому керівник слідчого комітету Росії О. Бастрикін повідомив, що ними розслідується вже більше 100 кримінальних проваджень відносно українських офіцерів і генералів за, ніби то, вчинення ними венних злочинів проти миру і людяності під час бойових дій в Донбасі. Хтось чув, щоб головний військовий прокурор А. Матіос повідомляв, що підпорядковані йому військові прокурори по тих фактах, які покладені в основу обвинувачень росіянами українських військовослужбовців у вчиненні міжнародних гуманітарних злочинів, провели своє розслідування і прийняли юридичне рішення про відсутність таких фактів або відсутність в діях наших військовослужбовців ознак злочину? Я не чув. А це є питання виключної військової юрисдикції військової прокуратури і крім неї цього робити ніхто не може. Як уявляється, військова прокуратура цього також не може. Просто тому що не хоче.
І офіцери обґрунтовано висловлюють опаску, що вони, наприклад, можуть бути заочно засуджені, оголошені в міжнародний розшук, затримані в разі виїзду за кордон, навіть на відпочинок, що можуть постраждати члени їхніх сімей. А головне, висловлюються побоювання, що за бездіяльності уповноважених державних органів України вони можуть бути пізніше притягнуті до кримінальної відповідальності міжнародним судом, як це було з деякими військовими керівниками через багато років після війни в колишній Югославії. Росія прямо погрожує тим, що дії України в Донбасі будуть предметом розгляду міжнародного трибуналу.
До функцій військової прокуратури завжди відносилось розслідування випадків з військовими літальними апаратами. Під час спілкування офіцерами Міноборони і Генерального Штабу досить компетентного рівню було висловлено, що за час військового конфлікту у Донбасі Збройними Силами втрачено 20 літаків і вертольотів. Але предметом досудового розслідування військовою прокуратурою обставин цих втрат був лише один борт – літак Іл-76МД, який був збитий 14.06.2014 року в Луганському аеропорту. Це розслідування пов’язане з підозрою генерала В. Назарова у вчиненні службового правопорушення.
ОБВИНЕНИЕ ТРЕБУЕТ ПОСАДИТЬ НА 8 ЛЕТ ГЕНЕРАЛА ВСУ
Не вірячи своїм вухам, двічі перепитав, чи дійсно військова прокуратура не проводила ніякого розслідування по жодному з цих випадків, так як це для мене, колишнього військового прокурора, є повною нісенітницею. Було підтверджено, що ні в ГШ, ні в МО ніякої інформації про будь-які розслідування військовою прокуратурою або іншими правоохоронними органами випадків втрат військових літальних апаратів немає.
І зараз важко повірити в те, що по випадках загибелі військових літальних апаратів, більшість з яких супроводжувались загибеллю людей, а самі ці апарати є досить коштовним військовим майном, не проводилось розслідування ні військовою прокуратурою, ні іншим правоохоронним органом. Як на мене, якщо це дійсно так, то слід ставити питання про відповідальність посадових осіб військової прокуратури за бездіяльність і невиконання своїх функцій. Усе можна списати на бойові втрати, але і цьому мають бути розумні межі. Під час бойових дій гине багато одиниць різної техніки. Але літальні апарати – найбільш коштовна військова техніка, кожна з одиниць коштує кілька десятків мільйонів. Її втрата повинна бути хоча би мінімально розслідувана військовою прокуратурою і повинен бути зроблений юридичний висновок, яка саме причина загибелі літального апарату і чи є в цьому ознаки будь якого правопорушення. Тим більше, таких бортів усього 20, а не сотні і сотні, як автомобілів або танків. В провадженні військової прокуратури десятки кримінальних проваджень по випадках втрати солдатами зброї. Дивна прокурорська логіка – втрата автомату солдатом – це злочин, за який його судять, а втрата бойового літака – ну так сталось.
Лише поверхове вивчення переліку втрачених літальних апаратів викликає багато питань. Наприклад, щодо трьох літаків вказано, що вони імовірно збиті керованими ракетами «повітря-повітря». Але ж ними можуть бути оснащені тільки інші літальні апарати! Як це могло статись над територією України, коли в сепаратистів немає літаків? Чи це був український літак, що вразив іншій літак «дружнім» вогнем? Чи це був російський літак, що порушив повітряний простір України? Якщо це був наш літак – як відповів пілот, що пустив цю ракету? Якщо російський – як зафіксовано випадок застосування регулярних військово-космічних сил РФ над територією України, що є ще одним прикладом прямої військової агресії РФ?
По одному літаку вказано, що він міг бути збитий ЗРК «Оса». Переносні ЗРК важко ідентифікувати, але ж не ЗРК «Оса», який є комплексом на бойовій машині. Чи були на той час сепаратистами захоплені подібні ЗРК від українських Збройних Сил, чи це був застосований ЗРК, який міг надійти виключно від РФ, як ЗРК «Бук», яким було збито малайзійський «Боїнг»?
ПРО ЗАПИТАННЯ ПІСЛЯ ДОПОВІДІ МІЖНАРОДНОГО СЛІДСТВА ПО МН-17
Переконаний, що усе це повинно було бути давно розслідувано військовою прокуратурою і по цим випадкам мають бути належні юридичні рішення, які можуть бути в подальшому покладені, як належні докази, в претензії до РФ або сепаратистів.
Хто, крім військової прокуратури, може і повинен розслідувати ці події? Ніхто! А зробила це військова прокуратура? Відповіді немає.
Тоді виникає питання – для чого військова прокуратура, особливо останнім часом, старанно демонструє свою універсальність і здібність розслідувати усе, що завгодно. Навіть хапається за розслідування сумнівних подій з політичною окраскою, чого усі інші правоохоронні органи намагаються уникнути. Виникла у влади потреба «притопити» А. Садового – військова прокуратура тут, як тут. Треба розслідувати резонансний випадок нападу на І. Бенедисюка, яким зацікавився Президент – головний військовий прокурор взяв «під козирок». А проблеми Збройних Сил і обороноздатності держави – по цимбалах!
Останні пару тижнів Матіос несподівано випав з інформаційного простору. Ні в телеефірі не з’являється, що раніше було ледве не кожного дня, навіть практично припинив з’являтись на сторінках соціальних мереж, до чого був дуже охочий, свою сторінку у Фейсбуці обмежив для доступу.
Але його підлеглі військові прокурори як з цепу зірвались. Кожного дня по декілька повідомлень про якісь затримання, обшуки або щось інше. Причому, практично усі щодо правопорушень, не пов’язаних з військовою сферою. Митники, фіскали, поліція, комунальники, тюремники, усе, крім військових.
Схоже, у ці вирішальні для призначення керівника Державного бюро розслідувань дні - один з кандидатів Матіос - вирішив таким чином показати здібності підпорядкованої йому військової прокуратури на весь яскравий фасад, залишаючись сам скромно у тіні і старанно приховуючи те, що там, де військова прокуратура повинна була працювати – повний безлад. Що таке для нього інтереси держави, суспільства і війська, коли вирішується його особисте питання – бути йому чи ні керівником ДБР?! Саме тому, здається, і спостерігаємо цю неймовірну і незвичайну карусель з підслідністю.
