28 березень 2024, Четвер, 10:45

Ціна дешевого піару

19 Листопада 2018г.
Фото: Юрій Луценко
Фото: Юрій Луценко

Коли у засобах масової інформації почали оприлюднювати повідомлення про затримання посадовців при спробі дати хабар військовому прокурору, з’явилось почуття гордості за те, що саме військові прокурори виявились такими принциповими. Але гордість швидко зникла.

Після суттєвого збільшання у 2016 - 2017 роках таких повідомлень виникла вже тривога за те, чому саме військовим прокурорам несподівано кинулись носити хабарі. Знаючи з більше, ніж 20-річного досвіду роботи у військовій прокуратурі, що у військовій сфері на кілька порядків менше база для корупції, ніж у цивільних умовах, було щось неприродне в тому, що так масово понесли хабарі саме військовим прокурорам, враховуючи незначну їх чисельність і суть питань, які вони можуть вирішувати.

Це спонукало оцінити нове явище у правоохоронній системі з більш широким поглядом на те, що тоді відбувалось у державі.

Саме тоді керівник системи військових прокуратур А. Матіос вступив у боротьбу за посаду директора Державного бюро розслідувань. Цілком зрозуміло, йому був потрібний потужний і яскравий піар, щоб однозначно і без сумнівів разом покласти усіх суперників на лопатки і перемогти у конкурсі.

Що може бути в нашій державі найбільш несподіваним і таким, що пам’ятають довго, як не відмова прокурора від хабаря.

Початок шаленої кампанії по затриманню бажаючих підкупити самих чесних і принципових прокурорів дивним чином збігся з конкурсом на посаду директора ДБР. Звичайно, що такими виявились підпорядковані А. Матіосу військові прокурори.

Щоправда, ці затримання різко зменшились, коли були оголошені результати конкурсу і Матіос пролетів повз бажану посаду. Напевно, привабливість Матіоса в очах людей впала і це відбилось на кількості пропозицій хабаря його підлеглим.

КОЛИ ВІЙСЬКОВІЙ ПРОКУРАТУРІ НЕМА ЧОГО РОБИТИ

Першій тривожний дзвоник відбувся у вересні 2017 року, коли у ЗМІ зявились публікації про те, як під час судового розгляду кримінального провадження щодо митника Шокала, якого 17.03.17 року затримали при спробі дати 40 тисяч доларів хабаря військовому прокурору Львівського гарнізону В. Савинцю, сума хабаря усохла до 10 тисяч. Самого митника згідно вироку просто трохи налякали штрафом, розмір якого майже у 100 разів менше від хабаря, з яким його було затримано.

Куди поділись 30 тисяч доларів з вилучених при затриманні 40, на підставі чого військовий прокурор під час судового розгляду викинув з обвинувачення ці 30 тисяч доларів, перейшов зі статті обвинувачення з досить суворою санкцією на саму найлегшу і уклав угоду з обвинуваченим про визнання винуватості – таємниця, яку військова прокуратура ніяк не хоче відкривати на неодноразові запити львівських журналістів.

Після ознайомлення з судовими рішеннями по справі Шокала виникла підозра, що цей хабар був спровокований військовим прокурором і це почало вилазити під час судового розгляду. Щоб приховати це, військові прокурори пішли на безпрецедентні порушення закону. Можна припускати домовленості з обвинуваченим, що йому усе обійдеться пшиком, якщо він забуде про провокацію з боку військового прокурора.

Але це були лише підозри. Справжню картину мало встановити службове розслідування, яке після появлення у ЗМІ обурливих публікацій мало бути призначеним генеральним прокурором. Невідомо, чи проводилось таке розслідування взагалі, так як основні діючи особи цієї історії врешті решт не тільки не були покарані, але й пішли на підвищення.

Колишній військовий прокурор Львівського гарнізону В. Савинець, саме якому в руки і передавались ті 40 тисяч доларів і він же мав дати команду підлеглим про поблажливі рішення щодо хабародавця, продовжував працювати в посаді. Поблажливе ставлення військової прокуратури до Шокала підтверджено судовими рішеннями. 30 тисяч із первинної суми хабаря розчинились в повітрі.

Згодом В. Савинець пройшов конкурс в ДБР і вже призначений першим заступником керівника територіального управління ДБР у м. Львові. До речі, йому одному з небагатьох керівництвом військової прокуратури, схоже, було дозволено приймати участь в цьому конкурсі і потім не чинилось перешкод у звільненні з військової служби. Тепер цей «борцун з корупцією» буде мати змогу боротись з нею в ще більших масштабах.

Колишній керівник В. Савинця військовий прокурор Західного регіону України О. Сенюк, який не міг не знати про відверто незаконні дії підлеглих по справі Шокала, також покараний не був, благополучно отримав генеральське звання і навіть пішов на підвищення – став заступником самого А. Матіоса. Він теж один з небагатьох, кому було дозволено приймати участь в конкурсі у ДБР. Але йому повезло менше і до фінішу він не дійшов.

У генпрокуратурі тиша, ніби то ніяких порушень і не було. Ю. Луценко, не маючи ні юридичних знань, ні досвіду, можливо, і не розуміє суті допущених прокурорами порушень. Та й де він пам’ятає про одну конкретну справу, якщо їх в прокуратурі, зі слів дружини генпрокурора, півтора мільйони. А його заступник А. Матіос завбачливо не нагадує про них. І ось чому.

Схоже, підозри, що військовим прокурорам була спущена зверху рознарядка на затримання тих, хто намагається підкупити їх, є небезпідставними. Однак виникла проблема – не так вже багато тих, хто має і гроші на хабар, і бажання та потребу його дати. Довелось створювати, як любить висловлюватись А. Матіос, за пару років роботи в СБУ нахапавшись якщо не знань, то хоча би загадкових термінів, оперативні комбінації. Щоб можна було відрапортувати про затримання чергового хабарника, якій намагався спокусити чергового непохитного військового прокурора.

Одну таку «оперативну комбінацію» військового прокурора Хмельницького гарнізону, ще одного підлеглого згадуваного вище О. Сенюка, відносно колишнього директора державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» П. Королюка детально описав Хмельницький міськрайонний суд у вироку від 12 листопада 2018 року.

ПРОКУРАТУРА НЕ ДОВЕЛА ВИНИ ДИРЕКТОРА ДП «КРАСИЛІВСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД», — ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙСУД

Це кримінальне провадження виникло тоді же у 2016 році, як і відносно митника Шокала. Але подальша доля цих справ різна. Шокало притягувався до кримінальної відповідальності ще і за інші правопорушення, тому зламати його було значно легше.

Схоже, у цій справі домовитись, щоб усе закінчилось тишком-нишком, не вдалось. Обвинувачений П. Королюк є людиною похилого віку, інвалідом 2 групи, хворів на тяжку хворобу, понад 41 рік займався суспільно – корисною працею і характеризується виключно позитивно. Він більше 2-х років відстоював своє ім’я, доводив в суді свою невинуватість і те, що це була провокація від військового прокурора. Йому вдалося переконати суд і той повністю його виправдав, визнавши у вироку провокативні дії військового прокурора.

Немає сумніву, що прокуратура подасть апеляцію на цей вирок. Проте, є сумніви, що викладені у вироку дії військового прокурора, які містять ознаки службового правопорушення, отримують принципову і законну оцінку. У справі Шокала попри очевидні порушення вимог закону причетні особи не то, що не були покарані, та й ще отримали підвищення. Напевно, тому що старалися, хоч і недолуго, виконати бажання керівника. А така особиста відданість нинішніми керівниками генпрокуратури цінується значно більше, ніж професійність і принциповість.

Ще більше сумнівів, що при нинішній владі буде нести відповідальність той, хто організував по Україні подібні провокації.

Розрахунок був на те, що коли настане час відповідати – він буде вже в іншій посаді. Але будемо вірити, що час настане і нічого не забудеться. Цього точно будуть пам’ятати ті, хто, як П. Королюк, роками доводили, що попались на провокації військових прокурорів.

ПРОВОКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ: ПРАКТИКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Маркевич
Анатолій Маркевич Закінчив із відзнакою у 1982 році військово-юридичний факультет Військового Інституту. У 1982-1991 роках працював на різних посадах у військових прокуратурах Збройних Сил СРСР. У 1992-2005 роках - в системі військових прокуратур Генеральної прокуратури України. Пройшов службові сходинки від слідчого військової прокуратури гарнізону (армії) до заступника військового прокурора Центрального регіону України, полковник юстиції запасу, почесний працівник прокуратури України, ветеран прокуратури України. З 2006 року адвокат в м. Києві.