З початком антитерористичної операції на сході України законодавець посилив кримінальну відповідальність за дії, які містять ознаки вчинення терористичного акту, а також правопорушень, пов’язаних з терористичною діяльністю (стс.258 -258-5 КК України). Однак правоохоронні структури, передусім підрозділи досудового розслідування СБУ, до підслідності яких відносяться розслідування означених злочинів, у взаємодії з прокурорами ГВП, які здійснюють функції нагляду за дотриманням законності, перетворили боротьбу з тероризмом на рентабельний бізнес проект.
Використовуючи штучні приводи для переведення перспективних, з точки зору матеріальних статків, осіб у категорію підозрюваних у вчиненні терористичних актів, силовики фактично отримують заручника, який позбавляється громадянських прав, та утримується в місцях попереднього ув’язнення в силу дії частини 5 ст.176 КК України.
Слідчі судді, головними обов’язком яких є судовий контроль за дотриманням прав та охоронюваних законом інтересів учасників процесу, у тому числі і підозрюваних, лише обслуговують інтереси правоохоронного відомства, не заглиблюючись у питання законності кримінально-правової кваліфікації дій особи за ст.258 КК України.
Ще більш ганебніша ситуація склалася на стадії апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів про обрання (продовження строку) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Як свідчить практика Київського апеляційного суду, апелянт не може реалізувати своє право на апеляційне оскарження відповідної ухвали, оскільки представники ГВП не з’являються в судове засідання, а суд апеляційної інстанції не реагує на таку бездіяльність прокуратури.
На прикладі бізнесмена Сергія Скрипки, батька 4 неповнолітніх дітей, який наразі утримується в Лук’янівському СІЗО за підозрою в готуванні до вчинення терористичного акта, продемонструємо факти свавілля та аморальності правоохоронної та судових системи України.
