24 березень 2024, Неділя, 18:35

Анатомія зради 2. Портнов як вірус політичної корупції

21 Серпня 2019г.
0000033632 Portnov

Ігор Юрченко, для Резонансу

За великим рахунком, Андрій Портнов може претендувати на символ усього політичного збочення, яке панувало в Україні за часів, коли «еліти» більше не хотіли просто періодично мінятися місцями.

Коли відносно «мирна» система «сьогодні ти – влада, а завтра опозиція», безнадійно застаріла. Для конструкцій, за яких втрата влади почала ставати небезпечною через страх переслідування за «грішки», почалися процеси вичищення політичного поля «під себе» із агресивним усуненням конкурентів. І такі люди, як Портнов, стали незамінними у ролі корисних зрадників. Бо їм усе рівно, кому служити.

Погляди і цінності тут розглядаються скоріше як вади. Вони торгують інформацією, колишніми благодійниками і партнерами, торгують послугами з їхнього усунення… Граюсь свою гру, сенс якої полягає перш за все у самозбереженні, а при якому «тілі» - не має значення.

Щире захоплення пшонками

Саме тому Портнов «кинув» свого регіонального благодійника Рената Кузьміна з такою ж бруднуватою витонченістю, з якою до того зрадив Юлію Тимошенко.

Хоча спочатку, окрім банального торгу «щасливе майбутнє в обмін на Юлю», Портнова із Кузьміним поєднували тимчасові спільні «цінності»: перший мріяв зайняти місце Льовочкіна, другий – місце Пшонки.

Із групою Фірташа-Льовочкіна-Хорошковського у Портнова був давній конфлікт, адже саме «юрист Тимошенко» у 2009 році готував операцію із конфіскації у фірташевської "РосУкрЕнерго" 11-ти мільярдів кубометрів газу.

Звичайно, працювати під началом постраждалого від цієї конфіскації Льовочкіна, Портнову було якось незатишно. Тож він сподівався скинути «шефа» за допомогою Кузьміна, вплив якого у випадку кар’єрного росту до генпрокурорської посади, давав би додаткові важелі.

Але комбінація була явно фантасмагоричною, тож використавши Кузьміна для розміну Юлі на посаду заступника глави АП, особисту близькість до Януковича та туманну перспективу подальших кадрових рокіровок, Портнов не знайшов нічого кращого, як… «злити» самого Кузьміна.

У конфлікті Кузьміна і Пшонки, який виник на тлі існуванням «паралельної» Генпрокуратури під патронатом пшонкиного сина, Портнов перейшов на бік останнього, розсудивши, що краще сидіти у танку, ніж на його броні. Він протягом свого «юридичного» життя як раз покладався більше на тіньовий тиск, ніж на закон, звичайно, не міг не захоплюватись винахідливістю Пшонок. Вибір був зроблений із міркувань близькості за духом…

В результаті чергової портновської зради, Кузьміна звільнили з ГПУ, відправивши на політичну периферію – у РНБО.

Звичайно, не із почуття справедливості він потім лишив у своємо робочому столі в Раді нацбезпеки (для нової влади?!) папочку, де крім матеріалів про діяльність «таємної» прокуратури «Пшонка і син», містилось і своєрідне «вітання» екс-головному юристу БЮТ громадянину Портнову…

На шпагаті зрад - між Льовочкіним і Клюєвим

Це виглядає верхом цинізму, але навіть трагічні для країни часи Майдану 2013-го року, Портнов примудрився використовувати виключно як важелі у власних інтригах. Апогеєм політичного збочення стала його реакція на побиття студентів – він кинувся опосередковано «валити» Льовочкіна, маніакально мріючи про його крісло. Попри те, що воно вже, скоріше нагадувало електричний стілець.

Портнов на короткий час узяв під захист Сивковича, Коряка і Попова, яких звинувачували у розгоні студентського Майдану. Це, як кажуть причетні до процесу, розлютило Льовочкіна, який відчував запах смаженого, шукав винуватців і транслював намір піти з посади.

Його заступник при цьому прикривав винуватців, залишаючи Льовочкіна на вістрі підозр. І причина такого незвичного для Портнова кроку – когось захищати – виглядає прозоро.

Але інтригану тут не пощастило – на місце Льовочкіна призначили Клюєва.

Якого Портнов, як кажуть, «тупо підставив», влаштувавши абсолютно брудну виставу під час перемовин в АП щодо звільнення від переслідувань учасників Майдану і фактично зірвавши процес. Мабуть, відчуття провалу і перспективи фіналу «каденції», настільки зірвали Портнову дах, що він накинувся з кулаками на головного переговорника від Майдану - Віталія Кличка.

В результаті, на жаль, Портнов не постраждав фізично, хіба що викликав справжнє розлючення Клюєва, який відповідав за переговори із майданівцями…

А от психічно, здається, таки травмувався: через кілька років він «раптово» прозріває і в одному з інтерв’ю «зливає» Клюєва як винуватця побиття студентів, водночас посилаючи Льовочкіну підлесливі сигнали для примирення.

Ця безсоромлива зрадлива витівка – цілком у дусі Портнова. Адже Клюєв був вже далеко, а Льовочкін примудрився зберегтись в українській політиці…

Близнюки-глоткодери

У вигнанні своєму російсько-австрійському вигнанні Андрій Портнов освоїв мистецтво фейсбучного троллінгу і начепив на себе образ «борця з режимом». На жаль, влада Порошенка давала багато приводів для жовчних випадів Портнова, фактично сприяючи його вростанню у нову для себе роль.

Владу Порошенка узагалі можна сміливо звинувачувати у підготовці ґрунту для реваншу тих, проти кого Україна повстала у 2013-му. Безкарні, нахабні, самовпевнені політичні мерці легко відбивали наївно-показові слабкі спроби притягнути їх до відповідальності, демонстративно скуповували телеканали, готуючись до тріумфального повернення.

Чого вартий приклад Медведчука, до якого нині Портнов демонструє просто зворушливу прихильність і «близькість поглядів».

Їхня риторика майже ідентична.

Хоча, працюючи в АП Януковича, Портнов, кажуть, вітчайдушно інтригував, аби не допустити Медведчука близько до президентського тіла. Очевидно, відчуваючи неабияку конкуренцію, адже за рівнем єзуїтства Портнову до путінського кума ще далекувато.

Очевидці розказують, що тоді автор «повернення повноважень» навіть позаочі нарікав Медведчука «політичним клоуном». Ця характеристика є проявом крайнього страху Портнова: саме так він у 2008 році обізвав тодішнього главу СБУ Валентина Наливайченка. Через те, що Служба Безпеки підозрювала Портнова в отриманні хабаря у 150 тис. дол. у період, коли Тимошенко влаштувала його в.о. керівника Фонду Держмайна.

Вірус чекає «зіркового часу»

Але підозри у корупції та навіть у причетності до луганського ОЗУ Доброслава залишимо цього разу поза контекстом. Бо нині катастрофічна небезпека, яку несуть із своїх політичних могил портнови – це політична корупція.

Вірус, який десятиліттями вбиває Українську державність.

Вони є носіями саме цього вірусу. Їхній інстинкт схожий на вампірський – вкусити, заразити, перетворити жертву на подібного до себе. І вибудовувати далі свій жахливий життєвий простір.

Портнови думають, що недосвідченість сучасної політичної популяції гарантує, що їхні «послуги» так чи інакше знадобляться. Їхній «досвід», їхні таємні папки, їхні шафи, повні старих скелетів, стануть при нагоді.

За старих часів такі надії спрацьовували, тому професійний зрадник та інтриган впевнений, що настав його черговий, а може і останній «зірковий час».

Але корисно нагадати – все, до чого торкаються руки цих політичних мерців, перетворюється на трагедії для держави. І люди, у довіру яких зараз, поза усякими сумнівами, активно втирається Андрій Портнов, мають про це пам’ятати.

АНАТОМІЯ ЗРАДИ. ПОВЕРНЕННЯ ПОРТНОВА МОЖЕ СТАТИ ВАЖКИМ ВИПРОБУВАННЯМ ДЛЯ НОВОЇ ВЛАДИ

Игорь Юрченко
Игорь Юрченко Главный редактор Интернет-издания ПІК